Мистецтво вічного спокою: які таємниці зберігає найстаріше кладовище Чернівців

Місце спокою та вічної тиші — саме такі слова спадають на згадку, коли йдеться про кладовище. А ще кладовище — це місце безлічі історій. Та й самі кладовища мають історію. І чим старіше те кладовище — тим цікавіша його історія.

Чернівецькі кладовища по вулиці Зеленій мають справді довгу та насичену історію. Зараз вони називаються “Історико-культурний заповідник “Кладовища по вул. Зеленій” і виступають однією з візитівок міста. 

На старі міські кладовища водять екскурсії. Тут гуляють приїжджі та місцеві. За ними доглядають працівники комунального підприємства, снуючи поодиноко між могил та склепів. Ці кладовища справді зараз більше сприймаються як памʼятки історії, архітектури та поховального мистецтва. Тут поховані відомі міські діячі. Тут знайшли свій притулок і ті, чиї імена вже давно стерлися з табличок. 

Але коли беруть свій початок два старовинних кладовища в центрі Чернівців? Хто працював над оформленням надгробків, склепів та скульптур, які ми там зараз бачимо? І кого там ховали? Ці питання сайт 0372 і збирається розкрити.

Зручний формат новини у нашому  Viber

Аби знайти потрібну інформацію, ми звернулися до Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки. Там нам порадили книгу “Чернівецькі некрополі” 2000 року видання. Автори — В. Шупеня, Ю. Преступенко, М. Чучко, Б. Михалюньо, І. Сьомочкін.

Саме ця книга там і допомогла у пошуках відповідей про історію старих чернівецьких кладовищ. 

Як та коли у Чернівцях змінилася традиція поховання

Історично так склалося, що при кожному чернівецькому християнському храмі існував цвинтар, де покоїлися приналежні до нього віряни. Ховали всіх разом — тих, хто помер природною смертю, і тих, кого забрала інфекційна хвороба. Через це в місті нерідко спалахували епідемії, зокрема холери і тифу.

Така ситуація зберігалася до 70-х років 18 століття. Тоді завершилася російсько-турецька війна. І Буковина, яка входила до складу Молдавського князівська, увійшла до Австрійської імперії.

У 1775 році в Чернівцях виділили ділянку під перше католицьке кладовище. Воно знаходилося в районі сучасної вулиці Шкільної. У той період австрійська канцелярія видавала чимало указів, які стосувалися релігійних відносин у краї та організації некрополів.

Щоб унормувати санітарний стан у Чернівцях, австрійська адміністрація наказала закрити всі прихрамові цвинтарі й винести їх за околиці. У 1786 році для Чернівців набув чинності рестрикт віденської придворної канцелярії, який зобовʼязував магістрат виділити за містом ділянку для нових цвинтарів.

Тож магістрат розпорядився перенести католицьке та православне кладовища на пагорб над околицею міста з південно-західної сторони. Це район сучасних вулиць Лесі Українки та Київської.

Для єврейського кладовища виділили місце в районі сучасної вулиці Одеської. Зараз всі ці цвинтарі давно забудовані.

Як зʼявилося християнське кладовище по вулиці Зеленій

На підставі наказів Буковинської крайової управи від 2 травня 1856 року та 8 травня 1857 року було доручення скласти повідомлення про розгляд справи стосовно переносу кладовищ усіх конфесій на нове місце.

Після обстеження пасовиська на Горечі, за східною околицею Чернівців, міська комісія вирішила, що саме тут треба розмістити нове кладовища: римо-, греко- та вірменокатолицьке; православне; євангелістське; іудейське.

15 травня 1862 року муніципалітет остаточно вирішив закрити існуючі міські кладовища із санітарних умов і упорядкувати новий цвинтар на пагорбі Гореча. Але офіційно всі кладовища туди перенесли у 1866 році. 

Але освоювати цей некрополь почали раніше. Ще в 1831 році під час епідемії холери на пагорбі Гореча були закладені перші поховання померлих від цієї хвороби. Згідно з ситуаційним планом інженера Реллі, створені кладовища розтягнулися вздовж сучасної вулиці Зеленої. На той час їх площа складала лише третину площі окремо взятих сучасних християнського та єврейського цвинтарів.

Отримуйте новини на ваш телефон, підпишіться на наш Telegram

Одним з найстаріших поховань, що збереглися на цьому цвинтарі, є могила Йосифа Шнірха, що помер у 1836 році. 

Поступово кладовище розросталося одночасно з розбудовою міста. У 60-ті роки 19 століття австрійське військове командування постановило збудувати у Чернівцях склади амуніції. Для цього виділили ділянку, що прилягала до християнського кладовища у західній частині міста (за театром Кобилянської). Тому частину цвинтарної ділянки відторгли, а поховання перенесли до Горечі.

Іншими причинами цього процесу були голод 1864-1865 років й епідемії тифу і холери, що захопили край у 1866 році. Через це місто втратило 2262 людини. Тоді ж кладовище освятили та офіційно зареєстрували. І з 60-х років християн ховали тільки на Горечі.

Міська влада тримала в полі зору облаштування та утримання цвинтаря. Вулиця, на якій розмістився цвинтар, отримала назву Friedshofsgasse, тобто Цвинтарна.

У 1867 році прийняли розпорядок роботи новоствореного цвинтаря. Відповідно до нього кладовище призначалося для представників усіх християнських конфесій: римо-, вірмено- та грекокатоликів; православних, євангелістів.

Як був облаштований цвинтар і кого там ховали

За контроль і управління кладовищем відповідали магістрат та обраний від громадської ради комітет.

На цвинтарі передбачалося пʼять видів поховань: родовий склеп, сімейне місце, власне місце, окреме місце, загальне місце (шахти).

Принципи влаштування поховань суворо регламентувались. Кожне мало отримати свій порядковий номер, який заносився до протоколу поховань. Якщо на хресті чи надгробку хотіли написати щось більше, ніж ініціали та дата народження і смерті, це треба було узгоджувати з управлінням.

Була також система тарифів за поховання та оплату гробаря — вони проходили через міську касу. Були чітко прописані службові обов’язку персоналу кладовища. 

Реллі також вирішив створити на території кладовища ансамбль садово-паркової архітектури. Тому воно поділено на квадратні та прямокутні квартали. Ховали в основному по периметру кварталів. Центральна алея і та, що її перетинає, утворюють хрест, який своєю чергою умовно ділить цвинтар на чотири основних частини. Остаточно квартали розпланували у 80-ті роки 19 століття — це виконав міський геометрист Гаімбе. Тоді ж біля кожної алеї встановили пронумеровані стовпчики.

Ратуша також видала припис про охорону кварталів, алей та доріжок. Тому майстерні, які виконували на цвинтарі роботи, могли транспортувати матеріали возами на широких колесах лише центральною алеєю. Довозили матеріали на бічні доріжки лише ручними візками. За нанесення шкоди майстерні сплачували штраф.

Якщо спочатку надгробки могли собі дозволити лише заможні та відомі містяни, до з середини 19 століття послуга стала більш доступною. Надгробок міг собі дозволити як високий достойник, так і звичайний ремісник. Тому поступово кладовище набувало репрезентативного вигляду і ставало цариною для творчості архітекторів, скульпторів, поетів, 

Хто відповідав за організацію та оформлення поховань

Однією з перших майстерень у Чернівцях, які займалися оздобленням цвинтаря, була майстерня Карла Кундля. Вона була заснована у 1870 році й знаходилась по вул. Руській. Тут виготовляли надгробні пам’ятники різних стилів з сієніту, чорного шведського граніту, порфирію, мармуру, пісковику. Крім того, в майстернях розробляли проєкти каплиць, вівтарів, хрестильниць, споруджували гробівці, виконували каменярські та різьбярські роботи.

Одночасно з Карлом Кундлем працював Лаврін Кукурудза. Ще один майстер цього часу — Микола Жемна (Земна). 

Внесок в оздоблення християнського цвинтаря також зробила родина Москалюків. Майстерню заснував Михайло Москалюк у 80-х роках 19 століття, а розширили її діяльність сини — Вільгельм, Карл та Еріх. Ця каменотесна майстерня також була на вулиці Руській (28 і 64). Працювала вона з березня по листопад. У 1938 році її штат разом з господарем Карлом Москалюком складався з 13 людей (10 кваліфікованих працівників і три учні). Загальна сума доходів фірми за сезон становила 360 тис. леїв. Вона проіснувала до початку 40-х років 20 століття.

Над християнським цвинтарем працювали і заїжджі майстри, зокрема з Відня. Приміром, це була фірма “Зоммер і Венігер” і фахівець Едуард Хаузер. За виконання замовлень бралися фахівці зі Львова — Юліан Марковський, Генріх Пер’є, Джованні Дзуліані. Подеколи за роботу бралися майстри з Чехії та Румунії.

Матеріал для спорудження привозили з Трансильванії, Добруджі, Поділля. Розробка кам’яних кар’єрів проводилася в долині Дністра. У Чернівцях працювали керамічні та цегельні заклади. 

Виготовленням металевого оздоблення (хрести, ліхтарі, огорожі, вазони тощо) займалася робітня Володимира Будзинсього — вона теж знаходилася на вулиці Руській.

Під час оформлення місць для поховань популярністю користувалися сімейні склепи, скульптури святих та янголів, пірамідальні обеліски, стилізовані під деревину хрести, колони, арки, стели, схожі на домовини саркофаги, каплиці. написи на надмогильних каменях робили польською, німецькою, румунською, ріже — латиною. 

Оздоблення та оформлення поховального місця — це тільки частина роботи. Велика увага приділялась самому поховальному ритуалу. Так, після смерті труну з небіжчиком встановлювали в його домі або в жалібному домі, де з ним прощалися найближчі. Далі труну переносили до храму, парафіянином якого був померлий. 

Тут відправлялося богослужіння, парафіяни молилися душу небіжчика. Далі труну встановлювали на запряжений кіньми катафалк. На початку процесії несли хрест або розп’яття, потім — хоругви, за якими їхала підвода, завантажена вінками. Перед катафалком йшло духовенство. За катафалком несли особисті клейноди, йшли родичі, міщани, представники влади. На могилі ще раз відправлялася Служба Божа, після чого труну опускали в землю. 

Організацією поховань займалися спеціальні підприємства. З них найдавнішим та найавторитетнішим було Enterprise de pompe funebre. В його обовʼязки входило забезпечити похорон кіньми, катафалком, допоміжною службою. Проведення траурних ритуалів вважали прибутковою, почесною і відповідальною справою. Загалом на початку 20 століття у Чернівцях таких підприємств було три, і магістрат пильно контролював їх діяльність.

Скоро на нашому сайті також читайте про історію Єврейського кладовища Чернівців

Читайте також:

• Таємниці Буковинського підпілля ОУН — у Чернівцях знайшли унікальні документи (ФОТО)
• Коли на вулицях Чернівців уперше з’явилася бруківка
• Історія чернівецьких трамваїв
• Перша цивілізація, перша залізниця, перший водопровід — 20 цікавих фактів з історії Чернівців