[ad_1]
Микола Яремчук, псевдо «Ярем»
Рік, який перетворився на вічність…
Мати Миколи Яремчука каже, що син, коли збирався до війська, сказав: «Мамо, я йду тільки на рік», але цей рік виявився вічністю. Микола Яремчук – срібний призер юніорського чемпіонату України, учасник та призер міжнародних змагань, кандидат у майстри спорту та володар чорного поясу (1 дан), загинув 12 лютого 2023 року під Бахмутом.
Воювати пішов добровольцем. Адже за декілька місяців до того на фронт відправився його старший брат – Павло.
«Він був не лише спортсменом, але й суддею та тренером, – каже жінка. – Під час навчання Микола часто їздив на змагання за кордон, де здобував призові місця, адже карате займався з 6 років. Він був дуже освіченим. На «відмінно» склав ЗНО, а потім вступив на факультет фізичної культури. Діти дуже його любили. За короткий час тренувань вони здобували призові місця. А коли почалася повномасштабна війна, старший син пішов воювати у перші дні, а вже через 8 місяців війни Микола сказав, що також іде. Це був його вибір»
Під позивним «Ярем» 22-річний захисник боронив Україну у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, був сапером і командиром взводу.
«Уже в десять років Микола здобув звання кандидата у майстри спорту, став чемпіоном України, – каже Сергій Яремчук, батько. – Син вирізнявся дисциплінованістю. А ще був душею компанії. Люди до нього тягнулися. Коли приятелі приходили до нас додому, я виходив, бо в хаті не було де яблуку впасти – так багато їх збиралося. Микола був добряк: міг віддати останні гроші тому, хто потребував, а потім іти додому пішки, бо на маршрутку не залишилося. Ще він щоразу зустрічав маму з роботи, щоб вона ввечері сама не верталася…»
Перша вчителька Воїна пригадує, що Микола завжди тяжів до спорту, але навчання не занедбав.
«Особливо добре давалися йому гуманітарні науки. Школу закінчив на «відмінно». А ще мав чудову дикцію, був ведучим на всіх урочистостях. Та й коли його побратими присягали, то зачитував слова клятви саме Миколка», – каже Марія Ломака.
Він пішов на війну після того, як такий відважний вибір зробив його старший брат – Павло.
«19 лютого у Павлика народився первісток, – каже батько. – 22-го числа він забрав дружину і дитину з пологового будинку. 24 лютого пішов по свідоцтво про народження і того самого дня – у військкомат. А вже наступного дня його відправили на службу»
Микола прийшов додому і плакав, боявся, щоб із братом нічого не сталося. А потім і сам вирішив воювати.
«Що я скажу племіннику Маркові – що його тато воює, а дядько ні? Як я йому та іншим людям буду дивитися в очі? – пояснював свій вибір Миколка. Я просив його не йти, він міг уникнути військової служби, бо я маю інвалідність. Але сина не вдалося переконати», – пригадує батько.
Микола пішов воювати, залишивши добре оплачувану роботу, сім’ю і кохану дівчину Дарину, з якою планував одружитися.
«Ми були разом майже два роки. Познайомилися у спільній компанії. Микола вразив мене енергійністю, добротою, дотепними жартами. Пізніше признався, що я йому подобаюся, і що він довго соромився про це сказати… Я знала, що Микола планує освідчитися, бо ми все вже спланували. Весілля мало відбутися одразу після повернення Миколи з війни. Для нас важливо було взяти церковний шлюб. Ми хотіли двох дітей і навіть знали, як їх назвемо – Катруся і Тимофійко… Все зруйнувала клята війна», – розповідає Дарина.
Поховали Героя на Центральному Садгірському кладовищі.
Вічна пам’ять та слава усім полеглим захисникам України!
Читайте: 23 квітня Буковина прощається з двома Героями, які загинули на війні
Facebook-спільнота «Незабутні: Буковина памʼятає» з використанням матеріалів видання «Експрес».
Ще не підписані на наш Telegram канал? Зробіть це зараз
Слідкуйте за нашими оновленнями у Viber (новини Чернівців)
[ad_2]
Источник: 0372.ua