Через півтора року з початку “великої” війни: як Чернівці допомагають переселенцям і як вони адаптувались до нового життя

У Чернівцях після початку повномасштабної війни сформувалося чимало організацій, фондів, хабів та проєктів, які всілякими способами допомагають переселенцям. Сайт 0372.ua систематизував та обʼєднав інформацію про те, хто і яку допомогу надає внутрішньо переміщеним особам у Чернівцях.

Чернівецька область під час широкомасштабного вторгнення рф стала одним з найбезпечніших регіонів України. Адже, на щастя, її оминули масовані ракетні обстріли та нальоти “шахедів”. А якщо в небі над регіоном збивали повітряні цілі, то це, скоріше, було винятком з правил. 

Однак це не означає, що війна оминула Буковину. З перших днів повномасштабного вторгнення росії область активно почала приймати переселенців з тих областей, де велися або ведуться бойові дії, або частини яких тимчасово окуповані.

Від початку повномасштабної війни Буковина прийняла близько 109 тис. переселенців — це разом з тими, які були тут лише транзитом — на шляху за кордон. Про це йдеться у відповіді ОВА на запит Суспільного.Однак чимало з них лишилися тут, а зокрема в обласному центрі — Чернівцях.

Сайт 0372.ua вирішив комплексно дослідити, як через півтора року після початку повномасштабної війни у Чернівцях допомагають переселенцям, які для цього місто створює програми та організації, як зараз тут живеться переселенцям і які в них зараз потреби.

Скільки у Чернівцях живе переселенців

У Чернівецькій громаді офіційно зареєстровано близько 44 тисяч переселенців — це ті, хто мають довідки. Але також є чимала кількість переселенців, які з різних причин не оформлюються. Таку інформацію озвучила директорка Департаменту соціальної політики Чернівецької міськради Наталія Фрунзе.

1 вересня 2023 року на навчання до чернівецьких загальноосвітніх закладів пішли 2307 дітей переселенців, з них 710 — до дитсадків. Такі цифри перед початком навчального рокуозвучив заступник міського голови Юрій Лесюк.

Усе цікаве та найважливіше читайте у нашому Telegram

Які у Чернівецькій громаді існують цільові програми

Як пояснили у Департаменті соціальної політики Чернівецької міської ради, у громаді існує три соціально спрямованих цільових програми. Проте, вони не орієнтовані суто на переселенців, а стосуються різних соціально незахищених та вразливих громадян.

Це, зокрема, програма “Захист”, в рамках якої місцева влада виплачує матеріальну допомогу та соціальні послуги. У Департаменті кажуть, що цією програмою користуються переважно жінки. Основними перевагами цієї програми (отримання виплат) переселенці скористатися не можуть. Адже виплати розраховані тільки на місцевих жителів.

Однак варто сказати, що рішенням від 15 грудня 2022 року Чернівецька міськрада внесла зміни до програми “Захист”, які передбачають:

• коштом місцевого бюджету переселенців мають перевозити із залізничного вокзалу Чернівців до КПП “Порубне”;

• облаштування місць розміщення переселенців;

• послуги лазні;

• облаштування місць розміщення ВПО з інвалідністю.

Є ще програма підтримки учасників АТО/ООС — нею користуються переважно чоловіки. Ця програма передбачає грошову допомогу сімʼям загиблих, пільги на оплату комуналки сімʼям загиблих, учасникам бойових дій, добровольцям.

Третя соціальна програма — “Молодь”. У рамках неї місто реалізує молодіжну та гендерну політику, молодіжне будівництво і кредитування для молодих сімей, стажування у міськраді.

Окремо існує постановка на квартирний облік — вона доступна для всіх соціально незахищених категорій, зокрема переселенців. Квартирний облік передбачає, що людина може звернутися до Департаменту соціального захисту, подати заяву і документи про постанову на такий облік. В залежності від того, чи підпадає вона/він під одну з пільгових категорій, визначають, в яку чергу людина отримує житло. 

Оскільки проблема житла для переселенців залишається найбільш актуальною, у квітні 2023 року у Чернівцях відкрилося модульне містечко для ВПО. Воно розраховане на 223 людини. Тим, хто бажає там отримати житло, також потрібно звернутися до міського Департаменту соціальної політики.

Зручний формат новини у нашому  Viber

Які у Чернівцях є практики включення переселенців у місцеве самоврядування

У громаді працює координаційна рада з питань ВПО при виконкомі. До цієї ради входять представники місцевого самоврядування та внутрішньо переміщені особи. Також є інші механізми, через які переселенці можуть долучитися до життя громади:

• молодіжний інтеграційний центр на базі “Резиденції молоді”;

• конкурс реалізації проєктів для громадських організацій;

• карʼєрний центр “ВОНА ХАБ”, де допомагають працевлаштуватися жінкам, які постраждали від війни або домашнього насильства; хаб “Вільна” — простір для жінок, де проводять тренінги, майстер-класи, надають психологічну допомогу.

Як зазначають самі переселенці, їх стимулює і мотивує приєднуватись до життя громади те, що їхня робота корисна, потрібна і застосовується на практиці.

Які основні організації у Чернівцях надають допомогу переселенцям

У Чернівцях існує безліч волонтерських та благодійних організацій різного масштабу. Деякі з них з’явилися у перші дні повномасштабної війни, коли кілька сотень містян просто створили групу у Viber, аби якось об’єднатися в бажанні допомогти першим переселенцям. Деякі з них функціонують ще з 2015 року, коли збройна агресія росії була сконцентрована лише на сході України.

Втім, єдиної централізованої інформації про всі наявні у Чернівцях благодійні організації як такої немає. Отже, переселенцям, які тільки сюди прибули, буває складно зорієнтуватися, куди ж їм у першу чергу звертатися.

Тому для того, аби зорієнтувати ВПО у тому, де їм шукати необхідну допомогу чи консультацію, існують кілька основних місцевих центрів та відділів.

Отже, перший — це Департамент соціальної політики Чернівецької міськради

Тут переселенцям пояснюють, які підготувати документи, аби отримати довідку про статус, як оформити ті чи інші пільги та допомогу, ставлять на квартирний облік та допомагають з пошуком житла. Окремо Департамент займається компенсацією тим, хто безоплатно прихистив у себе переселенців.

Департамент також створив підрозділ, який опікуватиметься суто питаннями переселенців і напрацьовуватиме спеціальні програми. Це відділ по організації роботи з внутрішньо переміщеними особами.

Далі — Центр соціальних служб

Він приходить на допомогу, коли люди:

• опинились в складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати;

• якщо стали свідками порушення прав дитини, страждають від насильства в сім’ї;  

• мають проблеми з вихованням дітей, потребують психологічної підтримки, юридичної консультації з сімейного права та в разі виникнення інших проблем в родині, які порушують її нормальну життєдіяльність; 

• виявили бажання подарувати дитині родину – створити прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу, патронатну сім’ю.

Також діє комунальний територіальний центр “Турбота”

Він допомагає людям, які через похилий вік, інвалідність, часткову або повну втрату рухової активності, пам’яті, невиліковні хвороби, малозабезпеченість опинилися у складних життєвих обставинах та не можуть самостійно подолати труднощі.

Центр таких людей виявляє, оцінює, яка їм потрібна допомога, піклується про них — доглядає вдома, допомагає з медичними та транспортними послугами, соціальною адаптацією, натуральною допомогою (одяг, взуття, постригти, щось зашити, попрати речі тощо).

У 2022 році у Центрі соціальних служб був створений Центр підтримки внутрішньо переміщених осіб.

А в 2023 році в громаді запрацював Центр допомоги врятованим

Його діяльність зосереджена на тому, щоб там ВПО могли отримати будь-яку потрібну їм інформацію, юридично-правову консультацію, психологічну допомогу. Тут також можуть підказати, в які волонтерські організації можна звернутися за тією чи іншою потребою.

Але є у Чернівцях і досить унікальний кейс, коли переселенці допомагають іншим переселенцям. Це, зокрема, центр “Я Маріуполь”, в якому переселенці з Маріуполя працюють, аби допомагати іншим постраждалим маріупольцям. Трохи докладніше про нього — нижче.

Як утворився і чим займається центр “Я Маріуполь”

Серед переселенців у Чернівцях представлені різні громади. Одна з таких — Маріупольська. Її осередком став центр допомоги “ЯМаріуполь”, який розташований у будівлі міської ради. Його відкрили у жовтні 2022 року, оформивши приміщення у світлини знакових місць для маріупольців. 

Центр працює шість днів на тиждень з 8:00 до 18:00 без перерви. Цікаво те, що працівниками цього центру також є маріупольці.

На відкритті центру всі маріупольці плакали, коли побачили на стінах такі рідні і близькі серцю місця, до яких сьогодні у них немає доступу через окупацію. Такими спогадами поділилась з нами переселенка з Маріуполя, яка влаштувалась працювати в хабі. 

Восени 2023 року центр продовжує свою роботу та допомагає переселенцям. Основна його мета — максимально адаптувати, інтегрувати мешканців до тих умов життя, в яких вони опинилися. Тут можна отримати  медичну, юридичну, психологічну та гуманітарну допомогу, допомагатимуть із працевлаштуванням. Тут облаштована дитяча ігрова кімната, де з дітьми займається досвідчений вихователь-методист. 

За перші 3 місяці роботи центру тут  зареєструвалися понад тисяча вимушених переселенців з Маріуполя та району. Найчастіше люди зверталися сюди за гуманітарною допомогою, а також з житловими питаннями.  

Гуманітарна допомога — це лише додатковий напрям роботи, але працівники моніторять потреби переселенців та забезпечують їх необхідним: від харчування до засобів гігієни та канцелярського приладдя.

Загалом подібні центри відкривають там, де є маріупольці. Виявилося, що на Буковині зібралася чимала маріупольська громада, і стало логічним, що маріупольці мають потребу обʼєднуватися, допомагати одне одному, спілкуватися, створювати щось спільне та підтримувати звʼязок з тими, хто, як і вони, пережив горе і розуміє спільну трагедію.

Що розказують про своє життя у Чернівцях самі переселенці, які вже призвичаїлися до цього міста

До Чернівців переїхали переселенці різного віку, статків, різних професій. Хтось із них не зміг адаптуватись до нового життя і швидко повернувся додому. Так, наприклад, трапилося з Ганною — переселенкою з Харківської області. Активні бойові дії у своєму населеному пункті вона перечекала, але не змогла знайти роботу у Чернівцях, яка б покривала оренду житла. Тому, коли стало відомо про звільнення певних територій, вона зібралася і поїхала назад.

Але є ті, хто зміг адаптуватися до обставин і чекає, поки у їхньому місті стане знову безпечно, щоб повернутися додому. Вже зараз вони не ставлять життя на паузу, а намагаються жити повноцінно сьогодні.

Ларисі 46 років, вона родом із Харкова, має двох дітей, її чоловік — військовий

У Харкові у неї був свій маленький бізнес на ринку Барабашово. Війна перевернула все їхнє життя. Коли у місті почалися серйозні обстріли, Лариса вирішила не чекати і не ризикувати життям доньок. Вона обрала одну з найвіддаленіших точок — Чернівці. І не прогадала. За півтора року евакуації Лариса змогла знайти роботу по душі — вона працює кухаркою в одному із місцевих закладів. Роботу знайшла швидко — просто проходячи повз заклад побачила оголошення — вирішила спробувати. Варто додати, що до цього Лариса ніколи не працювала кухаркою, але вирішила випробувати свої сили. 

Спочатку її поставили помічницею кухаря, а потім підвищили до кухарки. Старшу доньку Лариса прилаштувала до школи, а маленьку взяли в садочок. З цим проблеми не виникло.

У перші ж тижні Лариса оформила статус переселенців собі і дітям, декілька місяців поспіль отримувала гуманітарну допомогу. Це сильно допомагало їм, бо жінка була без роботи. Зверталась вона і до міжнародних гуманітарних організацій.

“Мені пощастило з людьми. Я тут кого не зустріну — добрі, привітні, допомагають. Мені мої сусідки, які самі з Чернівців, розповідали, де і як переселенцям допомагають”, — згадує Лариса.

Декілька разів Лариса їздила в Харків до чоловіка, коли йому давали відпустку. На щастя, їхній будинок залишився цілим. Але поки повертатись жінка не хоче. Бо бізнес зруйновано, в Харків досі може прилетіти, а чоловік залишається на війні. Тому вона обрала на цей час залишатись в Чернівцях.

“Ну якщо чоловік звільниться, або буде якась там демобілізація і його повернуть додому, то є сенс повертатись. А поки тут дітям безпечніше, а у мене є робота. Тому чекатимемо тут”, — підсумовує переселенка.

Сергію 66 років. Наприкінці квітня він виїхав зі Слов’янська в Болгарію, а звідти — у Чернівці

Тоді по місту вже активно “прилітало”. Він довго не хотів виїжджати, але донька переконала, що йому, як людині із серцевими захворюваннями та діабетику, буде корисно побути трохи біля моря і у спокої. Той погодився, але за умови, що після того він повернеться додому. 

У червні, коли прийшов час повертатись, Слов’янськ регулярно знаходився під ворожим вогнем. Лінія фронту наближалась все швидше, а донька дуже сильно просила не повертатись батьків назад, хоча б якийсь час. Вона мала на той момент де жити, тому сім’я вирішила перечекати у Чернівцях. 

Сергій зізнається: було дуже важко, декілька разів він був готовий повертатись додому, але кожен раз щось зупиняло. Перш за все те, що найдорожчі люди поруч. 

Його настрій падав, він навіть декілька разів відвідав безкоштовного психолога. А потім, як каже сам, “псіханув” і вирішив знайти хочу якусь роботу. Так він влаштувався працювати на одній із автомобільних стоянок у Чернівцях. Зарплата, звичайно, невелика, але це хоча б трохи відволікає і займає. При цьому, чоловік дуже чекає, коли в області стане спокійніше, щоб повертатися додому.

“Я і не знаю, що сказати. Я досі тут, бо тут моя сім’я. А так би я вже додому поїхав. Саме моя сім’я і надає мені сили ще побути тут”, — підсумував Сергій.

Лідії — 30 років. Вона приїхала в Чернівці з Донеччини

Ще у березні разом зі своєю організацією евакуювалася до одного з найбезпечніших міст України. Їй пощастило, не довелось шукати нову роботу і нове коло спілкування, адже вистачало колег по роботі. Можливість працювати дистанційно дуже сильно допомогла.

Вона зареєструвалася як переселенка і отримувала гуманітарну допомогу. Спілкуючись з іншими переселенцями, дізнавалась про різні можливості. Місто було доволі привітним, хоча у перші дні дуже сильно вразили ціни на житло. Двокімнатну квартиру без ремонту у жахливому стані їй з колегами здали за 500 доларів на місяць. Вибору тоді не було, тому довелось заїжджати. Через певний час вдалося знайти більш адекватний по грошах варіант. Та і квартира більш охайна та доглянута, ніж попередня.

Лідія познайомилася з іншими переселенцями. Доволі багато з них вимушені жити у гуртожитках, адже банально не можуть фінансово дозволити собі житло на заході України.

Адаптувалась жінка довго. Спочатку просто не могла дозволити собі насолоджуватись банальними приємностями життя, наче це неможливо під час війни. Потім вони з колегами запровадили звичку — раз на тиждень виходити на перерву на обід кудись за межі офісу. Це допомагає розвантажувати голову.

З часом Лідія звикла — з’їздила на декілька екскурсій в інші міста, побувала на концертах. Те, що вона має можливість продовжувати свою роботу, допомогло їй не закритися в собі, не будувати нове коло спілкування.

Жінка впевнена, що повернеться додому, як тільки там стане трохи безпечніше, хоча говорить, що багато її знайомих вже повернулися. Те, що в Чернівцях вирує життя, з одного боку її дивує, з іншого, вона вдячна, що люди можуть знайти тут своє місце безпеки.

Отже, можна сказати, що Чернівці достатньо комплексно підійшли до того, аби допомогти переселенцям звикнути до життя в новому місці. Зрозуміло, що до подій, які принесла війна, не можна було підготуватися заздалегідь, тому для того, аби охопити всі потреби та проблеми ВПО, потрібен час. 

Водночас простежується динаміка того, як змінювалися потреби переселенців під час широкомасштабної війни. Так, у перші тижні вони потребували даху над головою, місця, де поспати, одягу, їжі та ліків. Зараз же найбільш актуальна потреба для них — це робота, житло, можливість інтегруватися у нову громаду та роботи щось корисне. Тож у Чернівцях поступово розширюється мережа сфер можливостей для переселенців та місць, де вони можуть отримати допомогу вже в тому, аби реалізувати себе.